Буквально тижнів два тому мені минуло 24. Самий сік, шо називається) Той вік, коли і хочеться, і можеться, і вміється, і взагалі все-все-все. Але... От вчепилося в мене стійке почуття того, що старію і хоч кілок тешіть мені на голові, не зникає воно.
Річ от в чому. Приїхав я на свою маленьку Батьківщину, і надумали ми з молодшою сестрою (в 10 клас перейшла, аплодисменти, овації і квіти їй))) Бідна дитина страшно знервувалася з тими екзаменами, але виглядала достойно і боролась до кінця))) ) подивитись кіно. Вибрали ми фільм під назвою "Гра на пониження", стрічка то нова, але про події 2005-2008 років. Так от, ДІТИ В 10 КЛАСІ ВЖЕ НЕ ЗНАЮТЬ, ХТО ТАКА БРІТНІ СПІРС! Звичайно, це не дуже велика втрата в плані інтелектуального розвитку, навряд чи вивчення творчості цієї поп-співачки допомогло б виплекати добре-мудре-вічне в дітях))). Але факт того... Недавно це ж все було, нє? І про фінансову кризу 2008 року дитина пам"ятає поганенько. Ну і шо, шо їй було 7 років тоді? Я ж відключення світла вечорами пам"ятаю)))
Ще один момент. На фестивалі познайомився з дівчинкою (вона, до того ж, студентка львівського Політеху, тож можна вважати, що я залучив ще одного читача). Розговорилися, як це завжди буває на фестивалях, хто куди коли їздив. Договорилися до того, що я на свій перший фестиваль поїхав, коли їй було ОДИНАДЦЯТЬ! І знов відчуття старості вчепилося в мене, як кліщ у квітні) Добре, що не було часу впадати в депресію, бо треба було іти відриватися)))
От таке трохе ностальгічне повернення в блог вийшло в мене. Зрештою... До біса все! Мені 24, я хочу, можу і вмію. Це не я старію, це просто занадто багато всього відбувається. І поки писав цей текст, згадав, що часто повторював собі і всім фразу про молодість і старість як стан душі, а не дату на святковому торті. Тому всім бажаю бути молодим і в 16, і в 25, і в 38, і в 64))) "...я даю свою ладонь тем, кто остался молод..."
