Стаю старим...

Всім привіт))) Давненько нічого не писав, бо спочатку не було можливості, а потім якось не міг наважитися). Але то таке) Надалі постараюся щось час від часу шкрябати тут.

Буквально тижнів два тому мені минуло 24. Самий сік, шо називається) Той вік, коли і хочеться, і можеться, і вміється, і взагалі все-все-все. Але... От вчепилося в мене стійке почуття того, що старію і хоч кілок тешіть мені на голові, не зникає воно.

Річ от в чому. Приїхав я на свою маленьку Батьківщину, і надумали ми з молодшою сестрою (в 10 клас перейшла, аплодисменти, овації і квіти їй))) Бідна дитина страшно знервувалася з тими екзаменами, але виглядала достойно і боролась до кінця))) ) подивитись кіно. Вибрали ми фільм під назвою "Гра на пониження", стрічка то нова, але про події 2005-2008 років. Так от, ДІТИ В 10 КЛАСІ ВЖЕ НЕ ЗНАЮТЬ, ХТО ТАКА БРІТНІ СПІРС! Звичайно, це не дуже велика втрата в плані інтелектуального розвитку, навряд чи вивчення творчості цієї поп-співачки допомогло б виплекати добре-мудре-вічне в дітях))). Але факт того... Недавно це ж все було, нє? І про фінансову кризу 2008 року дитина пам"ятає поганенько. Ну і шо, шо їй було 7 років тоді? Я ж відключення світла вечорами пам"ятаю))) 

Ще один момент. На фестивалі познайомився з дівчинкою (вона, до того ж, студентка львівського Політеху, тож можна вважати, що я залучив ще одного читача). Розговорилися, як це завжди буває на фестивалях, хто куди коли їздив. Договорилися до того, що я на свій перший фестиваль поїхав, коли їй було ОДИНАДЦЯТЬ! І знов відчуття старості вчепилося в мене, як кліщ у квітні) Добре, що не було часу впадати в депресію, бо треба було іти відриватися)))

От таке трохе ностальгічне повернення в блог вийшло в мене. Зрештою... До біса все! Мені 24, я хочу, можу і вмію. Це не я старію, це просто занадто багато всього відбувається. І поки писав цей текст, згадав, що часто повторював собі і всім фразу про молодість і старість як стан душі, а не дату на святковому торті. Тому всім бажаю бути молодим і в 16, і в 25, і в 38, і в 64))) "...я даю свою ладонь тем, кто остался молод..."

Sex, books and rock`n`roll або панки теж читають...

Для того, щоб контраст був більш яскравим, прошу подивитися це відео)))

А тепер ще одне відео, яке характеризує стиль, в якому гурт грає)))

Ну і ще одне відео)))

Короче, всі вже б мали зрозуміти, що мова йде про панків, які, по ідеї, нічого путнього з себе не несуть. Але... Розгрібаючи звалище під назвою Інтернет, натрапив на одне інтерв"ю. В ньому соліст гурту "Тостер" Дмитро Тернущак на прізвисько Кумар (до речі, працює журналістом на "Львівській хвилі", і має здоровезну домашню бібліотеку) розповідає, як його залучили до активного читання, чому він конспектував Біблію, і що робити, коли бажану книгу ще не видали (тут реально "Читай! Формат не має значення!"). Словом, крах стереотипів)))

P. S. Так-так, той бородатий брутальний дядько матюкається на сцені і співає всілякі безглузді пісеньки (можна просто почитати назви). Та хочеться вірити, що "панк нот дід", коли такі люди творять і виходять на сцену).

БОНУС. Приблизно рік тому, Львівський Євромайдан. Це ще тоді, коли все було весело і безтурботно...

Люблю нашу систему медицини

Як здати аналіз сечі в Сокальській районній лікарні? Потрібно прийти в лабораторію, де вам видадуть пластикову ємність без кришечки. З нею потрібно пройти 100 метрів до поліклініки, в якій є туалет. Зробивши ту чорну (чи то пак жовтувату) справу, із заповненою посудиною слід повернутися до лабораторії. Прекрасний тест на координацію рухів і здатності до еквілібристики)

Поміж таймами...

Настало свято під назвою Чемпіонат Світу. Шість годин футболу на добу і не набридає, чесне слово))) Так от, на момент написання блогу йшла перерва в матчі Гана-США. А в зірково-смугастої команди є воротар (як в принципі, і в кожної команди), і звати його Тім Говард. А виглядає дядечко Тіммі приблизно так:



І от не знаю чому, але мені захотілося поголити голову і знову відростити бороду. Але тоді мене виженуть з дому, з роботи, з планети і з галактики... ))) І шо робити???

P.S. Так, для загального розвитку, додам нарізку направду фантастичних сейвів воротаря Евертона і збірної США. Хоча, як на мене, такі нарізки непоказові, бо там нема ляпів, які зазвичай веселіші)))

По дорозі додому

Місяць вже не їздив додому. Нарешті вирвався) Кілька моментів:

1) В магазині неподалік вокзалу п'ятигривнева мінералка коштує вісім п'ятдесят. Свинство, як на мене)

2) О 9 ранку табло вокзалу показувало +27. Боженько мій, шо то буде вдень?)))

3) Ненавиджу вагони з окремими сидіннями замість лавок.  Не можна розлягтися собі нормально. Горіть в пеклі, потяги "Нічлава"!)))

4) До мене ніхто підсідати не хоче. З одного боку то класно, з іншого - невже я такий страшний?( )))

Дивні діти в наш час пішли...)

Курю. Погана звичка, знаю. Але кинути не виходить. Через це мушу виходити аж надвір, благо, що живу на першому поверсі) Зате маю чудову можливість поспостерігати за дітками на вулиці, які в цю чудову весняну пору лікуються бігом від гіперактивності)

Однак виходити на перекур останнім часом стає страшнувато. Тижнів десь так два тому пізнього вечора я стояв біля входу у під"їзд і потягував димок з цигарки. І тут раптом німію, побачивши, як з темряви виринули постаті трьох малявок з АК (як виявилось згодом, АКМ-74). Ще більше занімів, коли вони привіталися зі мною. Вже коли вони поверталися, я підкликав їх до себе і попросив їхнього автомата. Іграшковий був, слава Богу) Але погодьтеся, в темряві якось не дуже розрізняєш, чим там розмахує хлопчина років 12, бойова це зброя, страйкбольна чи на "пульки")))

Десь два дні потому. Двоє діток років п"яти катуляють автомобільну шину. Повз мене. Не допомагав... Напевно, дитячий садок так їм допік зі своєю манкою, що вони вирішили влаштувати вихователькам Грушевського)

Тиждень тому. Якийсь малий як дурнуватий бігає вздовж будинку і розмахує пістолем. Знову ж, я трохи злякався) Так як він не вітався зі мною, то й я його до себе не підкликав. Тут вже хто зна, чи іграшковий пістолетик той...)))

Ну і сьогодні. Троє стоять. В одного в руках молоток, в іншої - кілограм цвяхів, які вона пакувала в кишеню курточки. Цвяхи досить великі, сотка або й більші. І тут я уявив, як цвях залазить мені в голову) Чому б це??? )))

P. S. Про всяк випадок хочу попросити вибачення у діток всієї планети за те, що в приватних розмовах називав їх дурними. Пробачте мені...

Листи, Донбас і патріотизм.

Маю можливість відвідувати засідання профспілкового комітету студентів рідного університету. Що таке профком? Це спільнота активних людей, які готові віддавати свій час для організації побуту і дозвілля інших, менш активних людей. Та окрім побуту і дозвілля, профспілка займає і активну громадянську позицію, тож не долучитися до заходу, про який я розкажу згодом, ці люди не могли. 

Багато теревенів є про те, що Сходу і Заходу не по дорозі, що ми різні люди, що на Заході всі "бендеровци", а на Сході всі "колоради". Бла-бла-бла. Всі дружно струшуємо локшину з вух, перестаємо дивитися телевізор і починаємо СПІЛКУВАТИСЯ. Накрайняк підійде ВКонтакте, але краще в стилі ретро, листами)

Чому пішла мова про листи і до чого тут профком? Був захід під назвою "Листи студентам: із Заходу на Схід". Не знаю, як в інших вузах Львова, але у моєму рідному ЛНУ було написано і відправлено понад півтора сотні листів. Справжніх. Від руки написаних. В конвертах і без. Дбайливо зібраних профкомом і ще дбайливіше доставлених на Схід.  Я, на жаль, не писав, в мене дуже лікарський почерк) Але так як маю можливість відвідувати засідання профспілки, то й отримав велику честь першим прочитати два листи-відповіді.

Я не планую нічого на найближчі місяці, ба навіть тижні. Я чекаю війни, хоча молюся за те, щоб її не було. Але в далекій перспективі я впевнений. Я знаю, чим займатимуся. Я будуватиму Україну. Як і активні люди. Як і менш активні люди. Як і люди, що живуть ближче до Сяну. Як і люди, яким ближче до Дону. Як і всі молоді люди. Ми знайдемо спільну мову, навіть розмовляючи різними. 

Далі будуть цитати. Без коментарів.

Вікторія, Горлівка.

... В один з революційних вечорів ми сиділи з друзями в київській квартирі та намагалися осягнути, чому так багато донеччан виступали проти народного повстання. Тоді спало на думку, що не можна ставити цю "непросвєщонность" їм у вину. Коли традиція "бути тєрпілою" передається з поконвіку, винити людей, що ті не стали новаторами, безглуздо. Що ж поробиш, коли не було в їхніх життях моменту, який би змінив світосприйняття?...

... Я не намагаюсь виправдати тих, хто за Росію. Лишень зрозуміти. Думаю, в глибині душі їм потрібно це. "Бути почутим" - не пам"ятаю, хтось з великих таке казав. Виправдання та прощення з мого боку вони не заслужили, а от розуміння - так...

... Мене тішить, що після початку сеператистських рухів в Донецьку виявилося, що тут є багато людей з різко вираженим українським самоусвідомленням... Також радують люди в автобусах - раніше всі розмови зводилися до прокльонів на адресу Майдану, тепер же дончани невдоволені сеператистами. Але донецькі патріоти потребують підтримки з боку західняків, бо, сказати чесно, бояться. Не звикли тут до боротьби. Проте ми навчимося!