Курю. Погана звичка, знаю. Але кинути не виходить. Через це мушу виходити аж надвір, благо, що живу на першому поверсі) Зате маю чудову можливість поспостерігати за дітками на вулиці, які в цю чудову весняну пору лікуються бігом від гіперактивності)
Однак виходити на перекур останнім часом стає страшнувато. Тижнів десь так два тому пізнього вечора я стояв біля входу у під"їзд і потягував димок з цигарки. І тут раптом німію, побачивши, як з темряви виринули постаті трьох малявок з АК (як виявилось згодом, АКМ-74). Ще більше занімів, коли вони привіталися зі мною. Вже коли вони поверталися, я підкликав їх до себе і попросив їхнього автомата. Іграшковий був, слава Богу) Але погодьтеся, в темряві якось не дуже розрізняєш, чим там розмахує хлопчина років 12, бойова це зброя, страйкбольна чи на "пульки")))
Десь два дні потому. Двоє діток років п"яти катуляють автомобільну шину. Повз мене. Не допомагав... Напевно, дитячий садок так їм допік зі своєю манкою, що вони вирішили влаштувати вихователькам Грушевського)
Тиждень тому. Якийсь малий як дурнуватий бігає вздовж будинку і розмахує пістолем. Знову ж, я трохи злякався) Так як він не вітався зі мною, то й я його до себе не підкликав. Тут вже хто зна, чи іграшковий пістолетик той...)))
Ну і сьогодні. Троє стоять. В одного в руках молоток, в іншої - кілограм цвяхів, які вона пакувала в кишеню курточки. Цвяхи досить великі, сотка або й більші. І тут я уявив, як цвях залазить мені в голову) Чому б це??? )))
P. S. Про всяк випадок хочу попросити вибачення у діток всієї планети за те, що в приватних розмовах називав їх дурними. Пробачте мені...
Маю можливість відвідувати засідання профспілкового комітету студентів рідного університету. Що таке профком? Це спільнота активних людей, які готові віддавати свій час для організації побуту і дозвілля інших, менш активних людей. Та окрім побуту і дозвілля, профспілка займає і активну громадянську позицію, тож не долучитися до заходу, про який я розкажу згодом, ці люди не могли.
Багато теревенів є про те, що Сходу і Заходу не по дорозі, що ми різні люди, що на Заході всі "бендеровци", а на Сході всі "колоради". Бла-бла-бла. Всі дружно струшуємо локшину з вух, перестаємо дивитися телевізор і починаємо СПІЛКУВАТИСЯ. Накрайняк підійде ВКонтакте, але краще в стилі ретро, листами)
Чому пішла мова про листи і до чого тут профком? Був захід під назвою "Листи студентам: із Заходу на Схід". Не знаю, як в інших вузах Львова, але у моєму рідному ЛНУ було написано і відправлено понад півтора сотні листів. Справжніх. Від руки написаних. В конвертах і без. Дбайливо зібраних профкомом і ще дбайливіше доставлених на Схід. Я, на жаль, не писав, в мене дуже лікарський почерк) Але так як маю можливість відвідувати засідання профспілки, то й отримав велику честь першим прочитати два листи-відповіді.
Я не планую нічого на найближчі місяці, ба навіть тижні. Я чекаю війни, хоча молюся за те, щоб її не було. Але в далекій перспективі я впевнений. Я знаю, чим займатимуся. Я будуватиму Україну. Як і активні люди. Як і менш активні люди. Як і люди, що живуть ближче до Сяну. Як і люди, яким ближче до Дону. Як і всі молоді люди. Ми знайдемо спільну мову, навіть розмовляючи різними.
Далі будуть цитати. Без коментарів.
Вікторія, Горлівка.
... В один з революційних вечорів ми сиділи з друзями в київській квартирі та намагалися осягнути, чому так багато донеччан виступали проти народного повстання. Тоді спало на думку, що не можна ставити цю "непросвєщонность" їм у вину. Коли традиція "бути тєрпілою" передається з поконвіку, винити людей, що ті не стали новаторами, безглуздо. Що ж поробиш, коли не було в їхніх життях моменту, який би змінив світосприйняття?...
... Я не намагаюсь виправдати тих, хто за Росію. Лишень зрозуміти. Думаю, в глибині душі їм потрібно це. "Бути почутим" - не пам"ятаю, хтось з великих таке казав. Виправдання та прощення з мого боку вони не заслужили, а от розуміння - так...
... Мене тішить, що після початку сеператистських рухів в Донецьку виявилося, що тут є багато людей з різко вираженим українським самоусвідомленням... Також радують люди в автобусах - раніше всі розмови зводилися до прокльонів на адресу Майдану, тепер же дончани невдоволені сеператистами. Але донецькі патріоти потребують підтримки з боку західняків, бо, сказати чесно, бояться. Не звикли тут до боротьби. Проте ми навчимося!
